Андрій. Еге; бо його вага середня: хром і марганець трохи легші, а нікель і кобальт важчі від заліза. По вдачі своїх окислів залізо знов становиться посередині: низькі окисли хрому і марганцю переходять у вищі легше ніж окисли заліза, а низчі окисли нікелю і кобальту окисляються у вищі уже трудніш і цим ще раз нагадують мідь. Метали ці на великому жару, розщіпляючи воду, однімають від неї кислород; і тут метали окисляються тим жвавіш, чим легше метал, а значить і тут залізо стоїть посередині. Ти мабуть уже помітив, як химічна вдача елементів залежить від ваги цих елементів. Справді, легкі метали калій і натрій не треба й нагрівати, — вони й так однімають кислород від води. Чим важчі метали, тим вони трудніш і трудніш розщіпляють воду. Важким металам залізної родини для цього треба великого жару; ще трохи важча мідь зовсім і на великому вогню не розщіплює воду.
Степан. Які з цих металів дають кислоти?
Андрій. Тут знов залізо посередині: хром і марганець дають кислоти, як і залізо, а кислот з нікелю і кобальту досі не змогли здобути. Нікель і кобальт трудно злучаються з кислородом, за те легше ніж залізо віддають кислород назад, а марганець і хром дуже трудно одняти від кислородних составів.
Степан. У мене є бляха на попрузі; крамарь сказав, що її нікельовано. Що це означа?
Андрій. Тепер ти повинний сам догадатись. Нікель, кажу, трудніш окислюється ніж залізо ржавіє; через це залізну бляху нікелюють, це-б-то, покривають зверху нікелем, аби залізо захистити від кислороду.
