горян. Дюдя поверпувся й пішов до сільради. Мовчки увійшов він у хату, голова й слюсар Шарабан теж замовкли й пробували вгадати, що він каже.
«Так ти кажеш, Андрію, не треба посилати до району? спитав толова. «А як же ми тут будемо з куркульнею? Уже й горян зачепило, уже й середняки збиваються коло Перепіччиної хати».
«Голово», сказав Андрій Дюдя; голова й слюсар Шарабан аж здригнулися, почувши його голос, наче вовік не сподівались, що він заговорить. «Голово, — сказав Андрій Дюдя. «Пиши мені розвід із жінкою».
Голова й слюсар Шарабан сиділи мов соляні стовпи. Потім одразу, вдвох, почали намовляти Андрія, щоб не робив цього, щоб підождав, хоч поки все улаштується, що він же ж двадцять років прожив із своєю жінкою в добрій злагоді, що як йому дати розвід, то куркульня без сумніву абсолютно забере гору й провалить справу колективізації. Але Андрій Дюдя мовчки стояв на своєму й не рухався з місця. Слюсар Шарабан замовк, а голова казав далі й слова його неначе розтавали як сніг на сонці.
«Годі, голово», сказав, кінець-кінцем, слюсар Шарабан. «Не можеш ти силувати його жити з жінкою. Чоловік не півень і не можеш ти йому підсувати курку. Двадцять років жив, а тепер жити не хоче. У греч-
