ку він не скаче, але куркульської ідеології не хоче. Посилай по Марту».
Довго й дбайливо вдягали Марту подоляни. На голові їй перемінили пов'язку, Перепечиха найкращу свою дала сатинову кофту, спідницю нову принесла з скрині, ту, що її вдягати на великдень. На це вдягли їй осінне пальто перепіччиної дочки, а позверх пальто нового натягли кожуха, вишиваного червоним і жовтим зі смушковим коміром, щоб не замерзла мучениця, їдучи до сільради. У руки дали їй іконку святої діви Марії з непорочним сином, і Перепічка добрі запріг коні. Немов свята великомучениця, піддержувана дівчатами подолянськими, вийшла Марта з хати й обачно й гарненько її посаджено в сані. Чистої свіжої соломи наклав у сані Перепічка й соломою вкрито їй ноги. Поволі й побожно охристилася Марта й уклонилася низько народові.
«Голубоньки мої, братіки сизокрилі, батечки мої й ти мати моя рідная. Викликають мене недолужну грішницю у сільраду. Не знаю я, чи витерпить серденько моє, чи вже лусне з болю. Моліться за мене богові всемогутньому й усім святим, а я мабуть швидко, ой швидко за вас, за всіх молитимусь».
Якась дівчина розчулилася й зойкнула вголос. Іще дехто заплакали з бабів, дивля-
