байдужісінько, наче ви його найближчий родич, а не страшний звір лютої людської породи.
Ви йдете і йдете. Уже вирізьбляється чіткіше кочівка і видко в ній окремі саклі. Уже станція втратила всяку конкретність і стоїть синім малюнком десь коло обрію. Уже вилітали поодинокі хохітви, як срібні голуби, та леле! далеко. Уже біг заєць і десь між вами і кочівкою пролягли дрохви. Уже не раз поривався крижень і, кругле описавши коло, подавався на качиний крик десь за село Сарван. Але ви ще не стріляли, а тільки пасли очі і от, обійшовши чемненько кочівку з поваги до собак, виходите на пагорб, на юр. На чоботях налип ясножовтий, солончаковий леп. Спека. За ще однією річкою буйні бур'яни. За бур'янами ліворуч ще одна кочівка, праворуч же довга пасмуга лиману.
Душа вже повна по вінця степом, крилатими образами, заячим бігом, сонцем і мисливською страстю. Але ще рушниця не стріляла і ще головне там, коло лиману. Невідомі північні качки, китайські шилохвості, султанські сині курочки і всякого чисто пера гуси.
Ви обережно пройшли буйні бур'яни. Знову поривались хохітви табуном, десь близько вистрибнув заєць і одразу ж зник у буйнім бур'яні, свіжий лисячий слід хитренько пройшов уподовж стежки і не перейшов її, але ще не стріляла рушниця, бо головне ще попереду.
Вітер. З моря вітер. Через село Кара-Кишти і через лиман він доніс незчисленний гусячий ґеґіт, але їх ще не видко.
Тільки край одного з озір, що побіля лиману, сидить чорна постать півчоловіка. Сидить як
