Перейти до вмісту

Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/134

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

стовп, але які ж стовпи в солонцюватих озерах край лиману?

Це — орел. На його честь вітер доніс гусячий ґеґіт, це він жде, щоб гуси знялися вгору. На воду і назем він не може бити, бо сам може розбитись, Він сидить і чекає, щоб північні гості — гуси — знялися вгору і тоді вибиратиме собі гостя на смак.

Ви проходите повз нього в сотні ступнів, не більше, але він сидить і тільки повертає голову з жовтим оком. З такої відстані його легко вбити буйним шротом, але що далі робити з таким колосальним трупом? До того ж вам не хочеться лякати гусей.

От знявся і перший табун гусей. Це гусь-гуменник — материк, як його звуть на Кавказі. Вони ґелґочуть, крутяться, перелітають за кілометр уперед і знов сідають край лиману.

З правої руки зривається многосотенний табун гугнявих гусей-гусарок. Далі ще, і ще, і ще. Повітря повне гусей.

Тепер здіймається і орел і забирає гору, виглядаючи де ударити. Свист крил, ґелґіт, базар у повітрі.

Але все це відбувається за чверть кілометра від вас і стріляти не можна — тільки пасти очі. Важко витягаючи чоботи з жовтого лепу, ви бредете до хане і її тепер добре видко — це хатка край лиману, де починаються очерети. Треба обходити обачно круглі кущі очерету, що виглядають як навмисне пороблені засідки, оточені колом мілкої водички на жовтому піску. Це — вікна! Ступивши на такий пісок, людина провалюється де по пахви, а де й по шию, і вибратися