Як і всякий свідомий лопансбуржець, наш городянин достоту ознайомлений з історією українського футуризму і добре розуміє, що не про Михайля Семенка іде мова на вивісці. Лопансбуржець прекрасно знає, що парикмахерський період у Семенковій творчості був давно, був дуже давно, коли ще він жив у Пітері і наслідував І. Сєвєрянінові. Лопансбуржець так само знає, що коли двоє роблять те саме, це вже не те саме, і що перукарно-перфюмерний період куди більше мав значіння в українській літературі, ніж у російській.
Отак згадує він про Семенка і раптом згадує розкішну чорну чуприну Семенкову. Одночасно він хапається за свою неголену бороду.
„Стрижіїв нам треба, а не перукарів тепер“, — схаменувся лопансбуржець. „Ми вже скинули чуже волосся, а тепер пора стригти своє“.
Але зчувшися, що вийшла фраза, яку може хтось узяти за якийся афоризм, а може ще й зробити які висновки, лопансбуржець лякається. Щоб заспокоїти себе, він читає: „Перукарня“.
— „Перу“ — папуги, розмаїті пера, перісті ляндшафти, тропічна папороть, пережита культура, сонце пере хмари в блакитних ночвах неба.
— „Карня“ — місце, де карають на горло, де кроткий чорнявий карагеоргій зложить свою голову, де кракає крук, де ножиці карають переросле волосся, де бритва картає бороди, де на столах дзеркальний карнавал шампунів, одеколонів, бріолітів і іншої парикмахерської аристократії. І копійки капають у касу за те, щоб п'ятнадцять хвилин бути маркізом де-Фіксатуар.
