косами, чорна й смуглява, як турчанка. Понад кізяковим валом якось топали по багнюці дитинчата й цвенькали незрозумілою енерґійною мовою. На дворі стримів якийсь стовбур із столиком, на такій височині, що обідати на ньому могли б хіба гіганти абож граки. Лисніли порожні двори — квадрати грязюки й на них ні деревця, ні квітки, ні городів. Чотирма кіньми їхали тачанка і в ній було тільки двоє болгар.
Ми зайшли до кооперативу. Стояв гомін болгарської мови, болгарки купчилися коло матерії, болгари стояли й курили, болгарчата простягали чорні рученята з п'ятаком, купучи цукерки.
МАНУФАКТУРА ИМА НА ВСИКЧИТЕ,
КОЙТО ЗДАВА НА ГОСУДАРСТВОТО
ВСИЧКИТЕ ИЗЛИШКИ ХЛЯБА.
І справді, болгарки показували книжки, де було записано, що вони здали на «государството всички излишки хляба» і для них знаходилася мануфактура. Плякат був чорними літерами на білій мануфактурі, бо червоне хустя все пішло на спідниці болгаркам. Плякат простягався до кутка, а з кутка починався другий.
ДАВАЙТЕ ИЗЛИШКИТЕ ХЛЯБА ЗАМ
ДА ПОЛУЧИТЕ СВОЕВРЕМЕНО ДЕФИ-
ЦИТЕН ТОВАР.
І справді, брали болгари «дефицитен товар» як от усякі «поясо тасмата табако, киптари і інші гаштите», що значить, поясні ремні, тютюн, жилетки і інші штани.
«Перележіть», пошепки сказав всечесний отець Чарлз Кінгзлі (Belts, straps, tobacco, waistcoats and that sort of trousers — совісно переклав я й отець заглибився в міркування). Я знову вкинув вельмишановного в міхур і занурився в грязюку. Треба було пропливти ще якихось сорок сажнів до райвику. Раптом за моєю спиною щось почало
14
