десятки років загорожу навколо свого ареалу грязюки, доповнюючи цю загорожу кізяком і соломою (якими можна під весну гріти пештата, чи собата — цебто піч), то як робить, і чи робить узагалі загорожу колективний хазяїн навколо своїх дворів? Чи є в його залізка обтирати ноги? Чи є в його покладений для того ж кураєць? Чи є в його підставка для квітів і чи стоять на ній квіти?
Опортуніст може сказати, що це не важко. Але це важно. Пізніше ми побачимо, яка ця справа в колгоспі «Комунар». Для того ж, щоб це побачити, нам треба поїхати до Радоловки. Але зараз усі радоловці на районовому з'їзді КНС. Отже туди ми й підемо, подякувавши Саві за чай.
— Ила да пиим чай, — знову сказав болгарин Сава. І от дві племінниці його принесли чай. Отець Чарлз Кінгзлі, що взагалі придивляється до дівчат, пізніше розповів мені своє вражіння від однієї з Савиних племінниць, бо сам я, бувши людиною боязькою і скромною, не вправився її навіть як слід роздивитись.
«Племінниця цього болгарина» — сказав отець Чарлз Кінгзлі чистою англійською мовою, — «є дівчина середня на зріст, чорнява, смаглява, з правильним профілем, що нагадує турчанок із цукеркових коробок колишньої фірми Жорж Борман, від яких коробок і досі ще не одмовився Кондтрест. Дві довгі чорні коси спускаються по її стрункій спині (ай! ай! ай! пречесний отче Чарлзе Кінгзлі) і коси ті перев'язані кожна якимось уривком ганчірки, хоча вони заслужилися на шовкову стрічку. На смаглявих її руках, ніби виточених з… — втім не вдаватимуся в метафори — є по браслету з срібла. Браслет той плаский, з уширенням посередині, сантиметрів у чотири. Звуться вони гримни, що нагадує мені слово гривна. На шиї їй намисто з срібних монет — алтъни, а раніше ці алтъни бували золоті й завбільшки з карбованець. Кажуть, що в голод двадцять першого року ці алтъни пішли за хліб.
На племінниці Савиній довга спідниця — аж до кісточок — з яскравої матерії. Сама ж племінниця боса, бо в них на троє дівчат одна пара черевиків. Губи її, а також очі…»
Але тут ми знайшли за потрібне припинити красномовне
26
