майдані ставало тихо, як у вусі. Рішучим жестом він куйовдив на голові волосся, розпанахував сорочку, нахилявся волохатими грудьми до народу і їв очима мовчазну, насторожену, приязну, ворожу масу.
— Чи довго я на вас буду дивитись? — раптом розлягався по майдану неїмовірний голос. Як по осиковому гаю перебігав тремтіт по юрбі. Того ж вечора дядьки приставляли хліб.
«Тоді волохатий одягав кожуха, ховав нагани, їшов додому й буйно реготав, стукаючи себе колосальними кулаками в груди.
«Його метода була побудована на зоровому ефекті. За тієї ж самої епохи, другий товариш, мавши зовсім ординарну фігуру, винайшов інші способи викривати схований хліб.
«Від відданих радянській владі селян він віч-на-віч дізнавався, де й який куркуль заховав хліб у землю. Але навіть ці віддані люди часом боялися іти з ним у куркулів двір і точно показати місце з зерновою ямою. Так само вони боялися вголос заявити привселюдно, хто саме це зробив.
«Узявши з собою голову сільради, робітник заходив до куркулевої хати й довго переконував куркуля добровільно віддати державі хліб. Ясними невинними очима дивився на нього куркуль і розводив руками. Це лихі люди наклепали на нього, буцім то він закопав пшеницю. Як перед богом святим, він здав державі все, що в нього було. Та й було там, мовляв, стільки, що нема його й дивитись. Був сніп від снопа, як чорт від попа. Робітник слухав і ворушив у кишені своєї куртки заранше насипаною туди пшеницею.
«Нарешті, ніби переконаний куркулевими слізьми, він прощався й виходив на двір. Немов гуляючи, він підходив до соломи, куркуль із шапкою в руці і з радістю в серці випроводжав його до перелазу.
«Раптом він засував руку під солому й витягав звідти повну жменю пшениці. «А це що!» — запитував він тихим, убійчим голосом. Мов уражений громом, куркуль застигав
48
