Коло таблиці з законом стояла конічна плювачка у метр увишки, з тієї баскої невгамовної породи, яку в нас приковують до стовпів ланцюгами, щоб не втекла. Коло плювачки перебувала свіжа купа того, про віщо перо моє ніколи, повік не насміє нічого написати. Перед усім цим ляндшафтом стояв громадянин з непляцкартного вагону і указуючи пальцем на ввесь комбінат, чітко промовив:
— Плювать ніззя, а… можна.
_-_p.91.jpg)
Невже ви цього не розумієте? Це значить: «Не можна плювати. Штраф 3 карбованці». Тепер це на кожній станції. Обрії зникли — праворуч затулило їх передгір'я, укріте снігом і рідким лісом. Ліворуч зимовий степ — снігу нема — прив'яла жовта трава, тепло, як у нас ранньої осени. Це перегін Терек-Гудермес. На станціях продають хліб — довгі сусульки — півметра удовшки. Це чурек. Люди, не зважаючи на те, що чимдалі стає все тепліше, носять чимраз вищі й волохатіші шапки. З подзьобаних підборідь рідкі, як ліс на покопирсанім підгір'ї, ростуть чорні й руді бороди. Сухі талії підперезані башликами. На ногах кавказькі мокасини. Народ цей балакає більше між собою і язиком неіндоевропейським — це тюрки: ногайці, тюркмени й татари.
Починаються ті місця, що їх індустріялізація переводитиме одразу на три щаблі вище — місця мулл, калиму, натурального господарства і інших доісторичних категорій.
Це не значить, що ці народи некультурні. В них є своя старовинна, складна культура. Пролетаризуючись, скажемо, бакинські татари, одразу стають прекрасними робітниками: це звичні до тонкої, складної роботи люди. Та все ж таки це інший світ і інакша культура. Наближається Даґестан. Десь між нами і цею старовинною культурою прикра проходить грань. Ще довго треба боротися за те, щоб грань ту спиляли рашпилем.
91
