взагалі починається з Толстого і Достоєвського, що вплив попередньої прози на гімназистів і провінціяльних письменників був страшенно шкідливий, що коли Тургенев є стандарт, взірець, то чого-ж можна ждати окроме диктантів на прекраснодушні теми від його наслідувачів. Перед українською прозою стоїть негайна задача — оволодіти фабульною архітектурою в прозі, навчитися організовувати матеріял. Аналіза попередньої української літератури повинна не замазувати й не виправдувати анальфабетизм у цій справі наших нечуїв, а викривати його і встановляти як загрозливий приклад. Не можна облишити тут мовчанкою передмови Ніковського до нового видання „Миколи Джері“ Нечуя. Не кажучи тут про непевну оцінку нечуєвої політичної позиції, так-би мовити його ідеології, ми знаходимо і то зовсім несподівано, як на Ніковського, зазнаки невірну оцінку Нечуя як прозаїка-повістяра. Писана в блискучім стилі етюдів Айхенвальда прекрасною, іскристою вкраїнською мовою, передмова Ніковського оцими своїми прикметами саме замазує перед очима читачевими убогість нечуєвої техніки, неспроможність його опанувати матеріял.
Дуже знаменні слова Ніковського про фабульну вартість Нечуєвої повісти. Ніковський, уявляючи собі европейця читача, погоджується з ним, на „… малий і кволий драматизм ситуацій“ на те, що сюжет у Нечуя… мало розроблений, але все-ж цікавий, що внутрішня діялектика повісти й зовсім слаба… і т. д.“. І от на підставі цього Ніковський радить „европейцеві“ прочитати самому всю повість і ознайомитися ширше з українською літературою, а означені вади пояснює темою самого твору та громадською тенденцією автора. Тема ця — кріпацтво.
