„Чому?“ — спитав Івенс.
„Я за те, щоб він не робив“ — сказав Віш.
„Але він не запам'ятав їх як слід“ — сказав Сандерсон, пхаючи забагато тютюну в свою люльку.
„Все'дно я проти цього“ — сказав Віш.
Ми поспорилися з Вішем. Він сказав, що для Клейтона повторити ці жести було-б неначе глумитись з серіозної речи. Але-ж ви не вірите?“… спитав я. Віш позирнув на Клейтона, що дививсь неодривно на вогонь, зважуючи щось у мізкові. „Я вірю, більш як на половину, в усякім разі я вірю“ — сказав Віш.
„Клейтон — сказав я — „ви занадто високої марки брехун для нас“. Більшу частину ви розповідали добре. Але оце зникнення… гм… не переконує. Скажіть нам, це казка про білого бичка?[1].
Він подивився, не звертаючи на мене уваги, став на середину килима й став віч на віч зо мною. Один момент він замислено дивився на свої ноги, а далі ввесь час його очі були на протилежній стіні; вираз їх був напружений. Він звів обидві руки повільно до рівня своїх очей і почав…
Треба сказати, що Сандерсон масон, член ложі чотирьох королів, що присвячує себе студіюванню і висвітленню всіх теперішніх і давніх масонських таємниць і поміж учнів цієї ложі Сандерсон не останнє займає місце. Він стежив за рухами Клейтона з особливою якоюсь цікавістю в червонуватих очах. „Не погано“ — сказав він, коли Клейтон скінчив, — „Знаєте, ви дійсно робите все до ладу, Клейтон, як це ні дивно. Але ви пропускаєте одну маленьку деталь“.
„Так“ — сказав Клейтон. — „Мені здається, я навіть можу вам сказати, яку“.
- ↑ Cock-and-bull tale… неймовірна історія.
