лїтицї — не місце. А притім ті члени Думи — народ подекуди ще дикий, неосвоєний — дивлять ся як вовки, і видно зовсїм не розуміють, що значить — Царь! Всї вони — досить прилично одїті, але не мають ордерів і тому — не добре виховані. З часом Ми, може бути, дамо їм ордери… як се їм поможе поправити свої хиби. Ми все таки сказали їм промову, написану коротко і доступно для їх ума одним льокайом Нашим… Льокаї — дуже вірнопідданий народ; — крадуть богато, але престолови служать — як льокаї. Потім хотїли Ми їх прогнати з Думи, але Нам мінїстри радили — завчасу, кажуть… Наш Трепов, як правдивий радикал, радив розстріляти їх… але з тим можна не спішити ся, Ми думаємо… Тепер Ми через вас ту промову пускаємо в часописи, щоби весь світ знав правду про вожда російського народа. Будемо читати дальше… Де Ми перервали… “побожно, покірно і спокійно”… ага. Попробую читати на память…
Він замкнув очи і говорив далї:
“Ми казали вбивати” — не се! Забув… “Ми убивали народ без рахунку” — нї, не так. Бесїду без паперу трудно говорити!… До того-ж Нам тепер говорити ритмічною прозою — вона лїпше затемнює думку бесїди і надає її величи… А навчити ся сего трудно. Ну… ідемо далї:
“Повновласник Владики неба для правленя народом на землї — Царь повинен бути і строгий і грізний, але — справедливий. Балачка про те, що Ми, царь Росії, вбили когось “невинно” — певно, що — брехня. Ми самі нїкого не вбиваємо, Ми не маємо часу займати ся сею справою… Рука Царя не має анї часу анї сили для винищеня народних
