Сторінка:Максим Ґорький. Русскій царь (пер. Омелян Рев'юк, Скрентон, 1916).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дивного? Прецїнь і землетрясеня трафляють ся в друге… Як султан турецький заставив Курдів і своїх жовнїрів нищити Вірменів — їх нищили десятками тисяч і шуму було менче… Подумайте — ну де ту справедливість? Жидів побили? Но — прецїнь не всїх! А відтак: причина побитя Жидів лежить в поступі христіяньства. Ті, що признали себе дїтьми Христа і православної церкви, скоро починають нищити Жидів за те, що вони не хотять признати за правду науки Христа про милосердє і про любов до всїх. Се-ж ясне кождому, хто не соціялїст. Ідею христіяньства роками довгими в народї розвивали урядники, шпіони і попи і от — ідея та видає свої плоди… При чім ту Ми? Єще безличні писаки ставлять нам у вину кровавий день.. девятого сїчня”…

Царь замовк і прочитавши по тихо кілька стрічок, невдоволений завважив: — Він знов не видержав ритму… яка необережність, се треба зазначити. У вас нема олівця? — звернув ся він до мене, але зараз таки викрикнув:

— Не треба! Не треба! Руки… не рушайте руками!

— Він зазначив похибку в ритмі бесїди нїгтем на папери і читав дальше:

— “Але обвиняти Царя за те”… гм!… бовван! — за ту справу — розумний чоловік не повинен. Ми — Царь. І як Ми казали стріляти в народ, то значить, у Нас були причини стріляти. І як би Ми забажали бесїдувати з народом, то Ми стали би бесїдувати. Сподїємо ся, що се ясне! Нарід не повинен забувати, що в руки Царські Господь вложив