не лише берло і державу, але також меч, т. є. баґнети і гармати.”
Царь задержав ся і сказав:
— Тут він забув про машинові карабіни… от бестія розсїяна! Баґнети і гармати і машинові карабіни… ая…
— “Вживати сих орудій війни і мира Царь може так як Він хоче, і тому нема пощо колоти Нам очи девятим сїчня. Ми все маємо слушність. Ми, можливо, й самі не розуміємо, нащо перестріляли того дня так богато вірнопідданих… але, що не зрозуміле Царю, — зрозуміле Богу. Царь лише орудє в Його святих руках, як чоловік — орудє в руках земного Бога, то є Царя. І все, що недоступне деколи умови Царя, повинно признавати ся натхненєм Бога, а то, чого не розуміють люди, зрозуміле лише умови Царя…”
Микола II. підняв голову, увінчану тяжким шоломом, пильно оглянув руку, обтер піт з чола і сказав, вдаривши пальцем по папери.
— Ви подумайте над тим! Гора мудрости! Ми навіть Самі не можемо зрозуміти тут значіня… але чуємо, що се прегарно! Зволоч, написавши таку промову, буде мінїстром внутрішних справ, побачите. Він ще молодий тепер, але вже жиє на удержаню двох старих ґрафинь і одної балєтницї, близької до Нашого двора… Але — ви не задумайте подати до ґазет і сї тайні подробицї!.. Се Наша приватна справа… чуєте?
— Ваше Величество, — сказав я, — мої руки опадають!
— А ви можете рушати ними?
— Не можу…
