хто не дає гроший… От Ми завели у себе парлямент… Н-да! Зі сим можна помирити ся… Як члени парляменту будуть, як ми їм приказали, вірно служити вітчинї і безпроволочно збільшать податки… Але вони, здає ся не розуміють своїх роль…
Він витягнув звідкись паперець і вичитав з него:
— “В чім лежить значінє правдивої конституції. В тім, що межи Царем а народом стає кількадесять людий і весь тягар відповідальности за правлїнє народом, котрий падав на голову монарха, від тодї паде на голови тих панів.” Се повинні бути тверді голови… і гнучкі хребти. Бо… як бють по голові… треба скоро зігнути ся… Ми се знаємо…
— Ви про япанські ґузи згадували, Ваше Величество? — спитав я.
— Японїя? — сказав він гордо. — Найби в Нас лише гроші, гарна армія і талановитий полководець. — Ми відплатилиб ся Японїї за той ґуз, набитий на Нашій голові… Так, але от… Дума… Як вона думає заховувати ся й далї так визиваючо, як з початку… від неї не буде хісна вітчинї!… Ми розженемо її баґнетами Нашої доброї ґвардії…
— Але, Ваше Величество, народ… — почав я.
Він перебив менї, підняв палець в гору і витягнув ще один паперець із під панцира. — Він був напханий паперцями, як поросятко кашою.
— “Нарід — се віск в руках Царя — і все! Проти народа, котрий посміє стати в оборонї Думи — в Нас є вірнопіддані, котрі покажуть Нам вірність свому Цареви… Татари вже зіпсуті впливом ворожих Нам течій… але у Нас є Калмуки, Башкіри і Кірґізи… Вистарчить їм позволити, а вони почнуть
