зітхнувши додав він і піднявши начільник панцира на пильно вимитій лївій руцї, добув звідкись із під збруї папірчик і бігаючи по ньому очима, — заговорив:
— Ум людський — убийник Богів і королїв, має в королї Нїмеччини непобідимого соперника… Так, се король! Він твердо знає, що вірною подругою вождів народа була все богиня Глупота.
— І брехнї, Ваше Величество! — додав я.
Він поглянув на мене і сухо сказав:
— Промови Царя не годить ся переривати!… — Так, ви гарно, правдиво написали про короля Василя Федоровича… Однак, се ще не дає вам права перебивати Наші промови… Кождий повинен знати своє місце!… Царь — на престолї, підданий — під його ногами. Але, — не сумуйте від сеї уваги — Ми розуміємо, що ви не можете упасти Нам до ніг… І знаємо Ми, — додав він зітхнувши, — що минули ті часи, коли піддані кидали під ноги королїв свої серця… як про се розказують надворні історики… Але надворні історики стали непопулярні серед народа… ось, де ясно видно шкідливість просвіти!… Піддані кидають під ноги Царя всяке смітє… Се називає ся поступ технїки!… Кілько сили волї і мудрости мусять мати Царі, щоби задержувати біг часу, щоби зводити потік думок в русло поважаня і страху перед Богом і Царем… — Він зітхнув, тревожним рухом підняв руки до лиця і прижмуривши очи, уважно оглянув їх, рушаючи палцями. Ніздрі його нервово дрожали, як би занюхали якийсь острий, колючий запах.
Лице царя зовсїм не вражало величию. Се було
