своїх планів не зраджує й не засягає в нікого ради. Та коли він свої плани починає здійснювати, коли починають їх розуміти й пізнавати, тоді ті, що його оточують, починають цим плянам противитися. Тоді, без спротиву він занехує їх. Із того виходить, що те, що він робить одного дня, на другий день нищить. І ніколи не знати чого він хоче, або що думає робити, а на його постановах не можна опиратися. Тому володар повинен завсіди когось радитися. Але тоді, коли хоче він, а не хтось інший. Навпаки, кожному мусить відібрати відвагу, щоб йому давав раду, коли він про неї не питає. Але він мусить обширно питати, а потім про ті справи терпеливо вислухати правди. Не тільки те, а як запримітить, що хтось із пошани не говорить йому правди, то повинен дати йому пізнати своє невдоволення. Дехто думає, що неодин володар, якого мають за розумного, по своїй вдачі таким не є, а видається розумним тільки тому, що слухає ради тих, які його оточують; вони безсумнівно помиляються: бо це загальне й непомильне правило, що володар, який сам не є мудрий, не може мати добрих дорадників. Хіба, що вже доля дасть йому одного, у руках якого була б уся керма держави і це був би чоловік дуже мудрий. У цьому випадку могло б бути, що уряд володаря буде добре кермований. Та це тривало би коротко, бо такий міністер незабаром забрав би у володаря державу. Але шукаючи поради в багатьох, володар, що не є муд-
