добрими законами, добрим військом, добрими приятелями й добрими прикладами. А той, що вродився володарем, але через малий розум утратив державу, матиме подвійну ганьбу. Як узяти під увагу тих володарів, що за наших часів утратили в Італії держави, як король Неаполю, дука з Міляно й інші, то, найперше, побачимо в них одну спільну їм хибу щодо організації війська, про що вже широко сказано вище; потім, побачимо, що дехто з них або мав у свому народі ворога, або як і мав у народі приязнь, то не вмів здобути для себе прихильности можніх: бо без цих хиб не тратиться держав, які мають стільки сил, що можуть держати військо в полі. Пилип Македонський, не батько Олександра Великого, а той, якого доконав Тит Квінтій, мав невелику державу, в порівнянні до Риму чи Греції, які на нього напали. А тому, що був завзятий вояк і що вмів прихилити до себе нарід і забезпечити для себе можніх, витримав багато літ у війні проти ворогів; а як під кінець і втратив володіння над деякими містами, то все таки королівство залишилося йому. Тому, ці наші володарі, які стільки літ мали свої володарства, а потім утратили їх, хай не ремствують на долю, тільки на власну нездарність: ніколи бо в мирний час не подумали вони, що річи можуть змінитися, — це загальна хиба людей не думати в погоду про бурю, — а коли прийшли погані часи, тоді думали як сховатися, а не оборонитися, у надії, що самі народи
