Макіявеллі: Бо ті, котрих він поневолив і знищив, були ще більше навіжені, ніж він. І вони мусять приписати долі, що, вмираючи, могли діждатися деякого співчуття, на яке були б не заслужили, якби вони, ці навіжені, та були згинули з рук справедливости. Між стільки навіженими я волів того, котрий усі свої навіженості бодай скермовував до якоїсь діли шляхетнішої і намірявся зєдинити Італію, яку інші, і з ганебнішими божевільствами, розділювали і пустошили. Італія вже на ніщо інше не могла надіятися: ніякої чесноти в народах, ніякого уладу війська. Безліч отих тиранчиків, що її роздирали, щоденно війну робили; але ця війна ніколи не давала ніякої розвязки. В тому найбільшому лиху, зменшити їх число — було полегшою. Валєнтіно бувби остався сам. А ставши більшим, він бувби став і людянішим, і свої турботи був би пристосовував до ширини свого володіння. Без суперників, він був би непідозрілий і без жорстокостей. Італія була би почала заживати в мирі, а по двох століттях була б починала й силу мати. Коли Епіменіда були покликали очистити Атєни, де панувала повітряна зараза, тоді він атенцям сказав: Якийсь бог розлючений на вас, бо ви його занедбали. Перейшов я усе ваше місто: бачив я престоли і святині присвячені усім добродійним божествам, але одного не бачив я, щоб було присвячене злому божеству. Присвятіть же і йому. — Так сказав Епіменід. Як же то нація
