дічі, в обороні свого трону, — у своїх жорстокостях включно з ніччю св. Вартоломея! — покористувалася науками Макіявеллія з „Іль Прінчіпе”.
Появляються й інші твори — суперечні. У 1576 році юрист Інносент Джентіллет, протестант, пише: „Розмови доброго уряду проти Ніккольо́ Макіявеллія, фльорентійця”. Проти Макіявеллія виступає й єзуїт Антін Поссевіно, у 1594 р. В обороні твору виступають короновані голови й політики, що йшли за порадами Макіявеллія в „Іль Прінчіпе”. Рішельє спонукує Машона і цей пише твір: „Апологія Макіявеллія”. Бібліотекар Мазарінія, Гавриїл Ноде пише: „Політичні міркування про державні перевороти” в дусі „Іль Прінчіпе”. Є й облудні, макіявеллівського підступу твори, як відомий твір із 1738 р. Фридриха Пруського „Антимакіявеллі”. Вершком же макіявеллізму Фридриха був розподіл Польщі чи його нещира, дволична гра з нашим політиком, дипломатом Василем Капністом, коли той прибув до Фридриха у таємній справі: визволення України з-під московської кормиги.
Філософ Руссо захоплюється твором Макіявеллія за любов до його республиканської волі; те ж саме виявляє й Леопольд Тосканський. У повозі Наполеона, під Ватерлю, знайшли книжку „Іль Прінчіпе”. Наполеон III у тюрмі Гем приготовлявся до повстання, читаючи Макіявеллія. „Критики, історики, літописці час до часу твердять, що
