Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

цього твердження. Досить згадати з одного боку імена — Магомета, Кальвіна, Лютера, Торквемаду і Леніна, а з другого — Савонаролю, Сервета, Бабефа і Керенського. „Народи, — пише він, — з природи речі є мінливі, легко їх в чімось переконати, але тяжко в цім переконанні утвердити їх”. Отож, треба справу так поставити, щоб „утримати в їх вірі віруючих і змусити до віри недовірків”. Це дасться зробити тільки силою. Минуле вчить нас, що „Мойсей, Кир, Тезей і Ромуль ніколи не зуміли б вимогти довшого пошанівку до своїх законів, якби вони не були узброєні”. Так просто, без пустословія, розвязує Макіявеллі заплутану проблему — як зробити, щоб абстрактна ідея стала конкретним фактом? Треба, щоб вона здобулася не тільки на ідеалізм примусу; щоб знайшла в собі відвагу переступити від Колісею до інквізиції, і від тюремних закамарків царату — до революційного трибуналу.

Жорстока теорія? Але що це таке жорстокість? Жорстокість — добро воно чи лихо „залежно від доброго чи лихого ужитку, який із неї робиться”; чи вона провадить до шляхетної мети, чи ні? „Коли приходиться роздумувати над рятунком рідного краю, тоді громадянина не повинні стримувати ніякі розважання про справедливість чи несправедливість”. Гуманність, льояльність — це прекрасні речі, але в країні утопії, в ідеальній суспільності, не в громаді живих