тила Міляно, вистачало самому Людовикові наробити гамору на кордонах; та щоб утратити його удруге, треба було вже проти Франції зрушити всіх, щоб її війська розбити й вигнати з Італії: а це скоїлося з вище наведених причин. Усе таки, і перший раз, і другий раз вона втратила Міляно. Загальні причини першого випадку вже були обговорені. Тепер лишається обговорити другий випадок і сказати — які засоби були в короля Франції і які засоби міг мати хтось, що був би на його місці, щоб удержатися на здобутих землях, чого не зробив він. Отож, кажу, що ті держави, яких здобувають і приєднують до старої держави, яка їх здобуває, або мають ту саму мову і є тієї самої країни, до якої їх приєднують, або не є. Як є, то дуже легко вдержати їх, надто, якщо немає у них звичаю жити вільними. Щоб їх мати на певне при собі, вистачає знищити рід володаря, що володів ними. А решта, аби лиш не було ріжниці у звичаях, аби залишити їм давні умовини життя, а люди житимуть спокійно. Так, як ми це бачили в Борґоньї, Бреттаньї, Ґвасконьї і Нормандії, віддавна зєднаних із Францією. І хоч є деяка ріжниця у мові, проте їх звичаї є подібні і можуть існувати згідливо поруч себе. Хто ж такі держави здобуває і хоче удержати їх при собі, той мусить узяти під увагу дві речі: перша, щоб рід їх старого володаря вигас; друга, щоб не зміняти їх законів, не збільшувати їх податків. Таким робом, у короткому
