удержати цю провінцію, мусіли знищити багато міст. Бо й справді, щоб зайняті міста вдержати, нема певнішого способу, як зруйнувати їх. І хто стане паном міста, що звичне жити вільно, а не знищить його, той нехай жде, що воно знищить його. Завжди бо таке місто знайде оправдання, щоб повстати во імя вільности і старинного свого ладу, яких ні час, ні признані добродійства не дадуть ніколи забути. І чого б ви не робили, як не розєднували або не розкидали мешканців, то вони не забудуть ні про ту вільність, ні про той лад і при найближчій нагоді схотять їх відзискати. Як це зробила Піза, хоч стільки літ пройшло, коли вона дісталася у неволю Фльорентійців. Та коли міста чи провінції звичні жити під володарем, а його рід уже вигас; коли з одного боку вони привичні до послуху, а з другого, не маючи давнього володаря, не можуть погодитися вибрати нового зпоміж своїх громадян; коли не вміють жити вільними й не дуже спішаться хопитися за зброю, тоді без труднощів може князь прихилити їх до себе й забезпечитися щодо них. Але, в республиках більше життя, більше ненависти, більше бажання пімсти; і не покидає їх, ні не дає їм спокою память про давні вільности, так, що найкращий із цього вихід: знищити їх, або йти жити між них.
