лодих малярів своєю завченою одноманітністю і нужденністю.
З наведеного можна бачити, що погляди Шевченка були у свій час передові, але під впливом тогож Брюлова, за часи академичного вчення, Шевченко не раз і сам малював усяких русалок, одалісок, туркень та циганок — се частиною й був той реалізм, що придавлював до землі «божественну штуку».
Ми вже нагадували, що Шевченко почав вчитись малярству тоді, коли вже було пізно, аби досягти чогось надзвичайнаго; казали вже й про те, що він хотів надолужити пізнє вчення, і з величезною енергією й поспіхом йшов в Академії першим учнем її і свого знаменитого вчителя, а тепер завважмо й той сумний факт, що йому і не дано довчитись як слід — певно як би він не був засланий у неволю, то і в малярстві встиг би багато зробити видатного і в поезії, тай прожив би не один зайвий десяток літ.
Увесь час, який він віддав на студію малярства і разом на громадську діяльність, як поет — борець за визволення свого народу, був не більше десяти років, тай годі! А малярство, як і музика, щоб добре осягнути його, вимагає надзвичайно багато часу і важкої щоденної невсипущої праці; у йому, як і у музиці, тілько перестань що дня кохатись та студійовати, то й воно тебе забуде і навіть зовсім одвернеться…
Більшість малярських праць Шевченка приходиться на той час, коли ще він не був засланий, багато портретів ріжних особ, етюди, картини, рисунки оливцем, сепією, акварелі і друге, — все це довго перелічувати, та, поки що, й неможливо, бо немає ще й досі нетілько вичерпуючого сістематичного списку (по відділам і рокам) його праць, але й скільки-нибудь порядного, де хоч би видатніші речі були зазначені. Правда, вже четверть віку тому такий список почав був складати небіжчик В. П. Горленко, але й його й пізніші спроби, як д. Комарова або д. Грінченка, не можуть відповідати наведеному завданню. Тілько тепер, коли мають відбутись окремі виставки Шевченкових праць, настає слушний час до того[1]. По скінченні Академії і після того, як казенна командіровка за кордон зовсім розладналася, поет маляр гаряче прийнявся за виконання задуманого ним цікавого альбому «Живописная Украйна»: у 1844 році він навіть зробив три офорти для неї — 1 «Дари Богдану і Украинскому народу»; 2, «Печерская Криница в Кіевѣ» и 3; «Судна в селѣ рада».
Про «Живописную Украйну» так писав він Кухаренкові: «Я намалюю її у трьох книгах; у першу увійдуть найзначнійші абож своєю красою, абож своїм історічним спогадом місця; у другій — сучасний побут народу, а у третій — історія. Три естампи уже готові». Для свого видання Шевченко їздив у Субботів і намалював там церкву, й останки будинку Богдана Хмельницького[2]. На жаль через якісь перешкоди «Ж. Украйна» тоді далі трох естампів не пішла, хоч всеж-таки, один випуск сього альбому й вийшов — се великі окремі аркуши in 2°, їх всього шість: уже згадані вище, й крім тих, ще «Старости», «Выдубецкій монастырь у Кыиви», «Казка — Сол-
- ↑ При нагоді сіх виставок, слід би було розшукати форму з погруддя Шевченка, яке зліпив з натури знаменитий скульптор проф. Піменов. Форма тая мусить бути міжъ гіпсовою спадщиною Піменова, перенесеною з його майстерні у робітні проф. Беклемішева та Баха. Авт.
- ↑ Про сей дуже цікавий рисунок, надрукований Пр. Праховим у «Пчелі», покійний великий скептик А. М. Лазаревський писав у «Кіевск. Старині», що се не що инше (недивлячись навіть на підпис!), як «руїни у Качанівці» В. В. Тарновського, але хто хоч на один мент бачив відомі (штучні!), руїни у Качанівці, той скаже, що ні єдиною рисою вони не нагадують Шевченкового малюнка, не кажучи вже про саму місцевість, яка тут зовсім другого характеру. Що се дійсно останки будинку Б. Хмельницького, про се можна легко довідатись з рукописного історично-етнографічного альбому д-ра Де ля Фліза, що переховується в Київській Духовній Академії і який очевидно не був відомий небіжчику Лазаревському; там сі останки змальовані Де ля Флізом ранійш Шевченка і ще й цікавішими, бо краще збереглись; тут же вельми цікавий портрет і самого Богдана Хмельницького, змальований Де ля Флизом з орігинала, що був у Медведовскім монастирі: він молодий, в увесь зріст і немає нічого спільного з типом Гондіуса. Тут же ще цікавіший портрет Мазепи з манастира села Манастирки, що біля Лисянки, мальований 1690 року, з сього портрета Норблен зробив свій відомий офорт. Авт.
