сотників з її льохами, сховищами, тайниками та иншим, а он, ще далі, стоїть «Георгієвська» церква суто-українського типу. Обидві будівлі зараз можна пізнати по малюнках Шевченка, які виставлені у Чернигівському музеї В. В. Тарновського. Тут у Седневі написав Т. Гр. свою поему «Відьма». Дякуючи тілько Андрієві Лизогубові, ми маємо чудову Тарасову поему «Наймичка», яку Лизогуб переховав у часи заслання поета і потім передав Кулішеві за-для друку у «Запискахь о Южной Руси». Найбільше ж і найсмілівіше озивався Лизогуб до Шевченка у тяжку годину його заслання, роблючи усякі дружні послуги, за що мав навіть погрози од високого начальства.
Іздячи з певною программою описування й малювання усяких історічних будівель, місцевостей і ріжних окремих річей, а також записуючи історічні й побутові й обрядові пісні і т. п., Шевченко не кидав і малювання, і при всякій нагоді робив портрети своїх нових знайомих. Не далі як торік нам випадково удалось довідатись про цілий ряд (17) портретів, які до сього часу не були відомі ні біографам Шевченка, ні взагалі печаті.
У селі Березовій Рудці Пирятинського повіту, у жінки небіжчика сенатора Закревського Марії Миколаевни Закревської, висять на стінах 8 портретів-рисунків «Общества Мочемордія»: кажуть ніби вони зроблені навмисне трохи каррікатурними. Сі роботи переховуються з повагою, бо під кождим з них прибита золота дощечка з підписом, що се робив Шевченко. Тут же величенький портрет О. Волховського зроблений олійними фарбами і, як кажуть, ще 2 акварелі, на яких намальований баль у Волховських у Мосівці, де усі або бїльшість постатів — портрети гостей. Всі сі роботи належать до 1845 p., а ще 8 акварельних портретів зроблені Т. Гр. у 1846 році, під час гостювання його в селі Морковцях Козелецького повіту Черн. Губ. у старих Чернигівських панів Катериничів. На жаль, портрети з тих часів уже розійшлись по різних руках і навіть по инших фамиліях. Всі сі портрети однакові за вбільшки: 7½×10 дюймів. З усієї збірки нам довелось бачить тілько один портрет, що переховується тепер у М Ообровиці, у М. Катеринича; йому достався він у спадщину по Ользі Померанцевій, уроджен. Катериничевій. Се справді артистично виконаний портрет Марії Катеринич, — огрядної старої пані, що сидить у кріслі з високою червоною спинкою. Приємне, добре лице, оточене кружевним чепцем; на плечі накинута блакітна «шаль», а з'під неї видно темну дорогу сукню. Портрет зроблено по коліна і з правого боку малюнку підпис: «Шевченко, 1846 року». Другий портрет — Тетяни Катеринич, се вже власність п. Шестакової (теж зроду Катериничів). Третій — власність Марії Бенецької і переховується він тепер у с. Кулажинцях, Козелецького повіту. Далі йдуть три портрети мужеські вони переховуються в далеких родичів Катериничів, у Київі. Певно всі ці портрети будуть на Київській виставці.
У біографії Шевченка О. Кониського немає ніякої звістки про Шевченкове гостювання у панів Катериничів, або в Морковцях; згадується тільки про те, що він на все літо 1846 року виїхав з проф. Іванішевим на археологічні розкопування біля містечка Хвастова і вернувся у Київ тільки в Августі. Очевидно, всього літа Шевченко на розкопках не висидів, — як про те й свідчать вісім портретів намальованих їм у Морковцях; на таку роботу потрібно було не менше місяця часу. Так і розповідав нам д. М. Катеринич, що по сімейним переказам Т. Гр. гостював у Морківцях більше місяця. Та чи ми ж знаємо, скілько ще зробив він після гостювання в Морківцях і до 5/IV 1847 року? Также випадково, як оце й нам, можуть знайтися ще нові його роботи, а що вони певне були, про те свідчить діяльна натура Шевченка — без діла він сидіти не любив… Але несподівано ударив грім і положив кінець всім Шевченковим мріям і мистецькій праці: його було арештовано і заслано москалем в Оренбургські степи…
Саме страшне у тому засланні було, що артистові-маляреві заборонено було малювати і, таким чином, ся ганебна забо-
