жибонїла Галя, — купи менї, ох, купи менї хутенько того великого медовика! Ох, я хочу того медовика дуже!… Ох, мамо, купи менї от таку хусточку!… Ох, от сю! сю рябеньку, славненьку! Або сю червоненьку! Он те намисто менї! Ох, намисто менї!
І маленька ручечка Галина показувала тудою й сюдою, кудою очки оманені обертали ся, та усе більш та більш Галя охкала й голоснїйш прохала й не чула, як мати тихенько до неї промовляла: — Нема за що, Галю, нема за що купити, дитино!
Менший син теж почав просити: — “Мамо, купи менї жапку!” — і другі брати теж просють: Мамо, чоботи купи! Мамо, свитку купи!” Хто червоного пояса прохає, а хто крапового пояса хоче: той показує на сластьони, а той тягне туди, де цїла купа дїтей оступила перекупку, що спродає дудки та сопілки, де сама перекупка, поважна молодиця у зеленому очіпку житому, грає на дудї поважно, а що вже хлопцї усї, то надули щоки, як мога й як напилюють на усякий голос, — писк й скиг… “Не можу! Не можу! — каже удова усїм дїткам потихесеньку, — нема за що, дїти! Нема”…
Сини змовкли й разом спинили ся й подивили ся на матїр і на старшого брата. У неньки обличе наче-б покорчувало ся і уста наче трусять ся трохи, як вона вимовля: “Не можу, нема!” і погляда на їх на усїх жалібненько. — Старший брат стоїть і втопив очі у землю своїм звичаєм — такий самий він тепер, як тодї, коли вигнаний повернувсь від хазяїна: так са-
