мо лице збілїло, так само уста стиснули ся. Сини більш уже нїчого не прохали й як стали, то так і стояли, мовчки дивлячи ся округи. Галя ще може двічі покрикнула та охнула, то може кілька раз перепитала: “Чому? Чому нема? — коли спинив її менший брат.
— Галю! Годї просити! каже пошептом.
Галя свої очки розпалені впила у меншого брата й поспитала: — Чому?
— Не проси, Галю? — знов каже менший брат — нема за що купувати, тільки турбуєш…
Галя втихла і знов була стрепенула ся і скинула на всїх очима й знов утихла.
— Не проси вже, Галочко! — знов говорить менший брат.
— Я хочу, — шепоче Галя на одвіт, низенько схиливши головку.
— Галочко, нема! Нема де взяти!
Галя піднесла головоньку — у, які-ж блискали в очицях дві сльози дужі! — подивила ся на всїх своїх і округи всюди, вже ледві чутно шепотнула: “Ой я хочу!” і се в останнїй раз. Пригорнувши ся до меншого брата, вже смирнесенько стояла вона, прикусивши ручечку, а там і обидві разом і усе те для того, щоб як не викотили ся ті дві сльози дужі мимоволї з оченяток.
Усї вони довгенько стояли меж купами й зграями, що двигали, гомонїли й рябіли — стояли вони та дивили ся. Дивили ся брати пильненько й наче-б у перше бачили людське убранє хороше й достаточок і наче у перше бачили вони людську жвавість, недбайливість і весе-
