Що-ж, знов повернувсь до них? — спитав старший брат.
І був повернув ся знов до них. Та як повернув назад, знов його став посягати жаль по свойому житю у сем'ї і втримав його. Та чималий часок він, той Ласун, мордувавсь, що й у печеру його тягне й до дому притяга…
Що-ж, кілька разів він вертавсь і куди прийшов? Чи пристав де? — питав старший брат, і по йому добре було видати, що він не повернув ся-б, коли-б де пішов.
— Та вже таки кинув він шапкою об землю, занедбав усе золото й срібло й до дому прийшов.
— Лучче-б він не кидав, а до дому-б принїс — каже середнїй брат, а менший на Галю подививсь, мов би подумав: отсе-б було втїхи тодї Галї!…
І Галя немов зрозуміла, що подумав менший брат — вона всьміхнулась такеньки, як всьміхають ся, коли уявляють перед собою якись уявоньку уде хорожу.
— Не годило ся кидати! промовили усї брати з пожалем. — Або не брати, або вже не кидати — що небудь одне! каже старший брат.
— А потім, дїточки, — говорить вдова, — потім той Ласун був рибалкою при Днїпрі та упав у воду і втопивсь якось, казав ваш батько покійний.
Прийшли вони до дому й посїдали усї під грушею коло хати.
— І що-ж, мамо — спитав середний брат, — чи й досї ті розбійники там засїдають?
