І дізнала Галя теш богато усяких трівог та радощів, туги та щастєчка, невідомісеньких їй до того часу. З тієї години, як Галя несподївано признакомила ся з козаком, вона усе дожидала чогось особливого, сьміло та весело дожидала вона, та разом же з тим далось у знаки їй, як дожидати сподїваного. Спершу вона було сидїла біля віконця й дожидала, так уже не під силу стало їй сидїти спокійненько, коли душа її уся поришала ся, серденько, колотило ся і дух займавсь, захоплявсь, — вона починала ходити та прохожати по луцї, зривала квітки, що попадали ся, з опалом впивала їх пахощі, наче лїкарствечко від нетерплячки, то вона йшла у сей бік, то у другий, то стояла на одному місцї, — поки аж козак Нарада не виявлявсь на дорозї.
Одного разу повернула ся вона з роботи й застала козака вже на луцї коло хатки й зараз він до неї промовляв: — Я прибираю сї до дому їхати.
Галя збілїла, спахнула й знов змертвіла і нїчого не промогла йому одмовити.
— Галю, будь менї жінкою та поїдьмо зо мною — каже козак.
І тодї Галя нїчого не примогла йому промовити.
Та згодом за те-ж як вона щебетала, плакала і сьміяла ся, червонїла й блїдла від свого щастечка!…
І у першу таки недїлю після сього вечора Галя у сьвіжому вінку, рука із рукою з козаком Нарадою, пішла до церкви рано-ранесень-
