Почала ся в їх мова про братів і всякі здання помисли й надії усякі певні уявили ся… І в пришлости палкая козачка наладила ї погодила усе так, як бажало ся її душеньцї, ак жадало ся її сердечку. А козак на все согласний і на все довільний.
У такій мові вони невважливо їхали жляхом, не дивлячись округи, поки аж їх не повразило, що десь поблизу шумить млинове колесо. Оглянули ся вони й забачили темні гаї з усїх боків, сонечко, що за їх заходило ї у право якийсь хуторець.
— Та ми се з шляху зблукали ся, Галю! — каже козак всьміхаючись. — От тобі меєш! — Дивись після того у яснї оченята, так і дорогу прогледеш!…
— А он дорога поперед — каже Галя, показуючи вперед.
У передї лежав шлях узенький, мало їзжаний, такий самий, на який вони з'їхали — попали, сами не знали коли й як.
— Шлях є, та кудою він провадить? — каже козак. — Треба під'їхати до того хуторця й поспотатись.
І козак, відрікаючись наперед дивити ся у яснії оченята, звернув волів до хуторця.
Се був маленький вбогенький хуторець. Усюди, де тільки можна по землї, заріс він червоним маком пломенистим: мак поспіль укрив городи коло кожнїсенької хатки, снопчиками та жмутками ріс при дорозї: то забиравсь на дашок одною квіткою пишною то цїлою семейкою та наче габою внизував округи дашок, пе-
