рериваючись де не-де, як порване коралеве намисто і з далека вбогенький хуторець виявлявсь, неначе палав у неспалимому вогнї.
— О, який мак! — покрикнула Галя. — Що-ж за пишнії маки! Я собі насїю такого!
Під'їхавши до першої хуторянської хатки з краю, вони стріли молодицю з дитиною на руках і поспитали, де шлях у Глибове.
— Не знаю такого села, нема — одказала молодиця.
— А які-ж коло вас села? — спитав козак.
Хрумово, Іваньково, Кривушино…
— А далеко Кривушино?
— О, далеченько. Лїчать люде більш, як сорок верстов.
— А як туди проїхати?
— Та от сим шляшком. Перши ви приїдете у Хрумово, потім… Та тільки що сей шлях тепереньки небезпешний.
— Чому?
— Та чутно — розбивають тепер і ріжить. Чутно — недавненько богатого козака вбито у у яру… Ну-ну! ну-ж бо! — спиняла вона дитину, що тягнулась до волів, — ну бо! Не пустуй, бо занес зараз у яр, вкину до розбійників.
Та дитина, мабуть, була сьмілого, одважного козацького роду — вона тільки почувши сеє, зисьміяла ся і охопила вола за роги.
— Малий козак, та сьмілий! — каже Михайло.
Мати глянула на малого сьмілого і всьміхнула ся. А Галине сердечко, що йому усе, що стрічало ся, що вбачало ся приповняло та при-