Цю сторінку схвалено
Скрізь вас, всюду бачу;
Як згадаю вашу муку,
Сам не раз заплачу.
Весно моя, весняночко,
Усім несеш дари,
Тільки мені безщасному
Жадної відради.
Скрізь дивляться тії очі,
Що меркнуть від муки;
Скрізь, усюди потомлені
Простягають руки:
Із-за квіту пахучого,
Як сонце злотиться,
З-за дерева веселого,
Як місяць ясниться.
Вдень і вночі і ввечері
І всяку годину!…
Я ж не маю порадоньки, —
Я од журби згину!
Проспівав він та й змовк, і тоді ледві схаменулася стара мати, й каже: — „Кармелю! де, в кого ти навчився такої пісні?“
Кармель іздрігнувсь, почувши голось, — пізнав неньку й одказує їй: — „Сама ця пісня в мене склалась“ — І вже які він пісні складував, і як їх співав,