Сторінка:Марко Вовчок. Кармелюк (Полтава, 1917).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Скрізь вас, всюду бачу;
Як згадаю вашу муку,
Сам не раз заплачу.

 Весно моя, весняночко,
 Усім несеш дари,
 Тільки мені безщасному
 Жадної відради.

Скрізь дивляться тії очі,
Що меркнуть від муки;
Скрізь, усюди потомлені
Простягають руки:

 Із-за квіту пахучого,
 Як сонце злотиться,
 З-за дерева веселого,
 Як місяць ясниться.

Вдень і вночі і ввечері
І всяку годину!…
Я ж не маю порадоньки, —
Я од журби згину!

Проспівав він та й змовк, і тоді ледві схаменулася стара мати, й каже: — „Кармелю! де, в кого ти навчився такої пісні?“

Кармель іздрігнувсь, почувши голось, — пізнав неньку й одказує їй: — „Сама ця пісня в мене склалась“ — І вже які він пісні складував, і як їх співав,