На дворі було темно і в хаті стало тихо-тихо. Нараз хтось постукав у хатнє віконце.
Сталося це так несподівано, що зразу ніхто не вірив сам собі. Але стукнуло в друге і ще раз і чути було виразно, ясно, голосно.
Господар підвівся зі свого місця і пішов відчиняти двері, його гості та приятелі смоктали безпечно як перше люльки, жіноцтво сполохалося, дітвора здригнулася.
Данило відхилив двері і спитав, хто стукає. Йому відказали, що це подорожній, втомлений чоловік просить дозволу відпочати у ласкавого господаря
Данило на це відповів: „Милости просимо“ і, розчинивши двері навстіж, запросив подорожнього увійти.
В розчинені двері потягло запашним повітрям і на хвилину блиснуло кілька блідих зір, потім двері заступила велетеньска людська постать, у всіх закутках залунало й прогуло „Помагай Біг“ і, низько схиливши голову, боком пронісши могутні плечі, вступив до хати подорожній.
Колиб у хаті були люди хиткішої, менш спокійної вдачі, вони певно б змішалися і не знали б, як вітати сього подорожнього. Хоч на Вкраїні і на вдивовижу могутня та блискуча козацька краса, проте не легко було б знайти де пару цьому подорожньому, що увійшов до Данила Чабана. Цей височезний ріст разом із дивною огрядністю та гнучкістю, це засмалене суворе лице з огняними очима, чуткість та обачність до усього і заразом вільний,
