— Краще б „далеко, — та легко, а то близько, та слизько!” — озвався Ворошило, а Андрій Крук уважніше поглянув на подорожнього, а господар на Андрія Крука.
— Нашому братові, мандрівцеві, нема розбірать доріг, — відповів мандрівець, — хоч часом дорога й докучненька, а береш її… Гаразд, як лучиться добрий товариш, панове!
Йому відповідали значучими поглядами.
Якийсь час тяглася отся німя розмова, але о стілько красномовна, що після неї і слів не треба було: один одного признали.
— З Січи товариство уклін засилає! — сказав мандрівець, — а мене послом у Чигирин.
— Ми вам вірні друзі і слуги! — відповіли йому козаки в один голос.
— Мені треба пробратись у Чигирин, — сказав січовик трохи помовчаши.
— Всі шляхи відрізано.
— А Гунин хід?
— У них в руках.
Січовик замислився, але видно було, шо його обманута надія не засмутила, не лякала трудність, а що просто він пробірав в умі нових способів та засобів, як краще осягнути задуману ціль.
— Слухайте, товариші — сказав він, подумавши, — мені треба пробратись у Чигирин до Петра Дорошенка. Справа тут іде не про одну голову, а про всю Україну… Як я опізнюсь у Чигирин, то…
Тут січовик обернув погляд у всі боки.
Господині не було в хаті, діти поспа-
