— Аби тебе за твої слова Бог здарував сином.
— Дай-Біг тобі також!
— А ніби чого ж ми туди їдемо?
— Ба і я так скажу!
І обі їмості допили вино та й обцілувалися та й штуркаючи діда в плечі, питалися, чи бірує ще танцювати?
Дід лиш ждав якоїнебудь зачіпки, бо коли випив пляшку вина й оббіг гадками свій талан та й упевнювався, що внуки підростуть та й одружаться ще за його життя і стануть добрими наслідниками його і сина, — забаг дуже говорити з кимнебудь і вже надслухував, що їмості говорять, щоби десь вхопитись у бесіду з ними.
— Іноді чоловік ше такий легкий, шо й аркана[1] пішов би!
— А тепер, ви, діду, тяжкий чи легкий?
— Аді видите, їмостечки, я діправди чуюси легкий, але однако треба би мені ше зо-три скрипці та й з десять флоєр, аби я присів гайдука[1] на підлозі.
— Ба, хто в селі найліпше танцює?
— Є, є в нас по молодюкові, шо у тій смучій війні світами бродили та й навчилиси всєкої данцювати, але таки нема понад злісного та й понад учителя!
Їмості розсміялися й дивувалися очима, що дід підслухав їх бесіду.
22