— А моєму чоловікові ніби щось хибує?
— Пан комендант — аби здоров був — то файний пан, нівроку!
— А мій старий — діду — вам не вдався?
— Най неволя христінинови[1] не вдаєси, а панотець у нас на самім переді. Лиш село наше таке засмолене та неумиване, шо не розуміє, шо такий чоловік вартує. Шос це село наше тих панотців перепустило, але такого, єк цей — аби із своєю їмостею старости діждав — то таки не було. Таку красну та мудру бесіду має, шо варт пійти у церков та й послухати. Каже та проказує тогід на саму Богородицю: дорогі та чесні парафіяне! Шо я знаю, того ви не знаєте, а шо ви знаєте, того я не знаю, а чого я і ви не знаєте, то один Біг знає! Люди зумілиси і звертілиси, а панотець підносит у гору свою реверенду та й каже: адіт, мої парафіяне, я лишень в сорочці і — не до вашого гонору кажучи — в поркіницях[2], а нагавиць нема та й кабату нема! Це — каже — лишень я знав, а ви цего не знали. А скілько грошей кождий з вас у ремені або в хустці при собі має, то лишень ви знаєте, а я не знаю. А скілько грошей ви скинете у скарбону і узбираєте для мене, — того ані я, ані ви не знаєте, — то лиш один Пан-Біг знає! — Такої бесіди для прикладу нарід не затємив, і хто лиш мав деякий гріш при
23
