Цю сторінку схвалено
|
Луснув стріл у зорі, погас вогонь у броді, розбігся смертельний гомін лісами.
|
|
|
|
Купало на небі обізрівся і золотим пером записав котрусь душу усвої книги.
|
|
|
Як оком кліпнути, нетлінні нявки[1] урвали танець над рікою, а чугайстир[2] шпурнув арідникові[3] плитою у його чорні ребра.
Черемош ударив скоками у скали, а скали застогнали…
Ліси похитали головами і згійкали на тоту чорну тінь, що з берега стрілом найсрібнішу ніч прострілила…
III.
Хоть Купало, хоть Лопушник, але це є справедливий Іван.
Бере та й сонцем зарінки сушить. Лісами холоди віником вимітає, у деревині соки переварює, запахами в перекотах дише.
Муху роями на сонце випускає, маржину у зелену ліщину загонить, бджілку на солодкі меди веде.
Птахам яєчка у гніздах вигріває, дівчатам ягоди у кошелі мече, дітвору грибами в росу гулить, зіллю силу дає, папоротин квіт збирає.
Мисливцям звір множить, орлам зай-
——————
63
