літератури, яка спиралася на народну творчість і прагнула до правдивого зображення народного життя.
Українську літературу в Галичині М. Шашкевич розглядав як неподільну частину загальноукраїнської культури. Він висловлював упевненість, що «Русалку» щиро привітають на Україні, в Росії та в інших слов'янських краях. Були побоювання, чи пощастить надрукувати «Русалку», чи не заборонять її. Є згадка, що М. Шашкевич сказав: «Коли не можна друкувати руської книжки у Львові, то повезем її до Відня, а коли там не пустять на світ божий, то лишилась свобідна іще Угорщина» («Зоря», 1880 р.).
Яків Головацький, який перед тим був у Будапешті, порадив друкувати книгу в цьому місті, в друкарні серба Петровича. З листів І. Вагілевича до М. Погодіна відомо, що в жовтні 1836 року «Русалка» вже друкувалася, а в грудні вийшла з друку, хоч на титульній сторінці був зазначений рік видання — 1837.
З 1000 примірників тиражу 100 було послано у Відень, а 900 — у Львів, де чекали на «Русалку». Але потім всі примірники були затримані у Відні, де зажадали дозволу львівської цензури. У Львові ж «Русалку» заборонили і вчинили слідство над семінаристами — її видавцями. М. Шашкевича й І. Вагилевича затримали на час літніх канікул і встановили за ними поліційний нагляд. М. Шашкевичу загрожували виключенням з духовного стану.
Яків Головацький, згадуючи про ті переслідування, писав: «Замість помочі і підохочування, найшлися посмівки та недовольність, ба й ворогування… Але Шашкевич, переконаний у правоті своїй і чистоті серця, терпеливо зносив усі наруги і докори,
