Сторінка:Маркіян Шашкевич. Твори (Київ, 1960).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ОПИХАНЕ, ПАНЕ?


При битім гостинці липа зеленіла,
Під липою баба жебруща сиділа.
Дасть хто кусень хліба, то «Отче наш» каже,
Ще й «Богородицю», сли платок розв'яже
Хто, з торгу йдучи, і в жменю гріш вложить.
Часом молодухам з бобу поворожить.
Аж глянь! Шляхом дідич суне четвергою[1].
Гладун, петльованець, кругленький собою;
Як гарбуз, му лице, а руки, як тісто,
Червений, як ридза, під горлом звисисто.
«Гей, бабо! — галасне нероба неробі, —
Чверть проса дарую!», миттю руці обі
За пояс засунув і поклону ждає.
Ще ж добре, що з лихом в дарунку й не лає.
А баба лінива й на ноги не встане,
З гнізда запитала: «Опихане, пане?»[2].

  1. Четверта — екіпаж, запряжений чотирма кіньми.
  2. Опихане — очищене віл лузги (обрушене).