— Ти молилася потім за мене, я бачив тебе і чув кожне слово. Потім ти лягла спати, а мені так було тебе жаль, що взяв кусничок кори і написав: „Ми не померли, а тільки зробилися морськими розбишаками“. Я поклав кору на стіл біля свічки, а ти видалася мені такою доброю і такою сумною в сні, що я здається, нахилився над тобою і поцілував тебе в уста.
— І ти це зробив, Томе, ти це справді зробив? За це прощаю тобі все а все! — І вона вхопила його і міцно обняла, а Том почував себе тоді найбільшим ледащом.
— О, се гарно Том зробив — промовив тихенько Сід, — добре, що хоч у сні.
— Мовчи, Сіде! У сні робить людина те саме, що робила би на яві. На тобі, Томе, гарне яблучко! Я заховала його навмисне для себе, колиб ти вернувся. Тепер діточки йдіть до школи. Якаж я вдячна Господу милосерному, що повернув мені тебе! Він милосерний і ласкавий для тих, що вірують у Нього і виповняють Його заповіди. Він знає, що я негідна Його ласки, але якби Він був ласкавий тільки для тих, що на те заслугують, то не багато булоб тут на землі веселих, а по смерти щасливих. Ну, а тепер ідіть собі вже Сіде, Мері і ти Томе!
Діти побігли до школи, а стара добродійка пішла відвідати паню Гарпер, щоби розбити її невірство чудесним сном Тома. Сід був за обережний, щоб сказати голосно свій здогад: — Тут щось не те; сон довгий на милю і без найменшої похибки! Дивний сон!
Том став героєм. Не скакав і не пустував, як звичайно, але ступав поважно, як і слід бувшому розбишаці, який добре знає, що всі дивляться на нього. І так було справді.
Він удавав, що не бачить цікавих поглядів і не чує, що говорять, як проходить, але добре слухав та дивився і тим гордився. Малі хлопці йшли громадками слі-
