Треба запримітити, що майже в усіх тих творах приходило слово „чудово“, а людський досвід називано „книгою життя“.
Тепер піднявся учитель, відсунув своє крісло, повернувся спиною до слухачів і взявся рисувати на таблиці карту Америки, щоби відтак питати з ґеоґрафії. Але його непевна рука якось дивно ходила, з рисунку не виходило нічого і в кімнаті почали тихенько сміятися. Він догадався, що се за знак, зібрав усі свої сили, стер губкою невдалий рисунок і рисував на ново, але виходило ще гірше і сміх більшав. Він звернув усю свою увагу на роботу, щоб нічим не дати збити себе з пантелику.
Він почував, що всі очі звернені на нього і думав, що аж тепер добре рисує, але сміх не змовкав. Та воно й не диво. Саме над учителевою головою були в стелі малі дверцята на стришок. Тими дверцятами спускав хтось кота на мотузку. Кіт був обвязаний за поперек широким ременем, а голова обмотана шматами певно тому, щоби не мявчав. Кіт кидався в воздусі, то чіплявся кіхтями мотузка, то спускався вниз і тріпав лапами в повітрі. Регіт ставав усе голосніший. Кіт спустився нижче і вже остало йому тільки десять центиметрів до вчителевої голови, а він завзято рисував дальше. Кіт спускається нижче й нижче і нараз запустив свої острі кігті в перуку на вчителевій голові. Нагло мотузок шарпнув і підтягнув кота з перукою на стришок. Аж тут нараз засяла вчителева голова на всю салю — син маляря вчителеву лисину позолотив. Іспит неждано скоро скінчився. Хлопці пімстилися. Настали ферії.
Нарешті сонна одноманітність в місточку скінчилася. Почалася судова розправа за вбийство і люди за-
