Хлопці підійшли до малого, заґратованого віконця, як вони це вже нераз робили і подали Поттерові трохи тютюну і сірників. Його арешт був низький і сторожі не було. Хлопців все якби ножем різали його слова вдяки за ті малі даруночки, а тепер ще більше ніж звичайно. Вони почували себе найбільшими страхополохами і зрадниками, коли Поттер заговорив:
— Спасибі вам, хлопці! Ви були дуже добрі для мене, так добрі, як ніхто в місточку. І я вам того не забуду. Нераз собі думаю: я ціле своє життя був добрий для малих хлопців, латав їхніх орлів, показував, де найкраще ловиться риба і всі забули старого Поттера в нещасті, всі. Лиш Том і Гек ні, вони не забули, — і старий Поттер про них також не забуде. Дивіть хлопці, я вчинив страшне діло, бо був пяний і не при умі, а тепер повисну на шибениці. Се буде по правді, а може й ліпше для мене. Бо яке моє життя?… Ну, та годі про те… Не хочу вас лякати. Ви обидва були такі добрі для мене. А от, що я вам скажу, хлопці: не впивайтеся ніколи, як не хочете опинитися тут, де я сиджу. Ану, підійдіть трохи, ближче, сюди до світла… так. Яке се щастя видіти при лихій годині ваші приязні личка, а я не виджу ніяких більше кромі ваших. Добрі, дружні личка! Ану, вилізьте один одному на плечі, щоб я міг доторкнутися вас рукою — оттак! Ось так, то добре! А тепер подайте мені ваші ручки, я стисну їх. Ваші малі рученята пролізуть крізь ґрати, моя рука занадто велика. Маленькі, слабенькі ваші рученята, а скільки добра вчинили Поттерові, і вчинилиб ще більше, якби лиш могли…
Том вернувся до дому дуже пригнічений, а в ночі мучили його страшні сни. Другого дня він усе блукав біля судового будинку; якась дивна сила тягла його сюди. Він нераз хотів увійти в середину, але все переміг себе. З Геком було так само. Вони з трівогою оминали один одного. Обидва силкувалися втікти відси, але якась
