— А що скаже мені моя мама?
— Та хіба вона знатиме?
Дівчинка вагалася.
— Се не гарно… але…
— Але дурниця! Твоя мама навіть не дізнається, а зрештою, що в тім злого? Вона бажає тільки, щоб ти була в безпечному місці, щоби тобі нічого злого не сталося. Я навіть певний, що вона сама післала би тебе до неї, якби це було прийшло їй на думку. О, певно булаб так сказала!
Ласощі в гостинної пані Дуґляс, що мала найбільший і найгарніший дім у місті — се за велика спокуса. До того Том так довго й гарно намовляв, аж Бекі згодилася. І вони рішили свого пляну нікому не зраджувати.
Нараз Том згадав, що може саме сеї ночі прибіжить Гек і замявкає. Це його трохи засмутило, але він не годен був зректися приємности, щоб не бути в домі вдови Дуґляс. І чомуж не піти, міркував він собі, адже тої ночі не було ніякого гасла, то чомуж мало би бути якраз сеї ночі. Ласощі й забава, яких сподівався нинішнього вечера, — певні, а скарб, ще хто зна, чи буде. І поступив зовсім по хлопячому. Думав тільки про забаву, а про скринку з золотом постановив сьогодня забути.
Три милі нижче міста пароход причалив в затоку, покриту лісом якраз над устям малої річки. Веселе товариство висипалося на беріг і зараз залунали в лісах та на скалистім березі гамір і сміх. Червоні, засапані й утомлені прибігали до табору дуже голодні й бралися нищити ласощі й їжу. Попоївши, полягали собі в холодочку кріслатих дубів та балакали собі весело. Нараз хтось крикнув:
— Хто полізе зі мною в печеру?
