— Прошу вас, не кажіть нікому, що це від мене довідалися. Дуже вас прошу!
— Добре, не скажемо цього, як не хочеш, Геку. Та тільки даремне ти з тим так криєшся. Краще тобі, як люди дізнаються, що ти так гарно зробив.
— О ні, ні! Прошу вас не зраджуйте мене!
Коли парубки вийшли, старий сказав:
— Вони не зрадять тебе і я також ні. Але скажи мені, чому ти з тим так криєшся?
Гек не говорив багато, повторяв тільки те, що він знає дуже багато про одного з них і той не може довідатися, що він так багато знає. Тоді він певно Гека вбив би. Старий ще раз обіцяв мовчати, а потім запитав:
— А щож тебе, синку, спонукало йти за ними назирці? Хіба ти їх о щось підозрівав?
Гек помовчав і думав над відповіддю:
— От бачите, я собі волоцюга, принайменше так кажуть люди і се мусить хіба бути правда. І я роздумую часом над своєю долею в ночі і не можу стулити очей. Думаю й думаю, якби то бути чим иншим. Так було й вчера в ночі. Я не міг спати і волочився вулицями тай роздумував. Проходжу попри стару цегольню, що біля гостинниці „Товариства тверезости“ і на хвилинку сперся об стіну тай задумався. Аж тут просуваються несподівано ці два драби попри мене і несуть щось під пахою. Ага! думаю, вони щось украли. Тоді одному забаглося курити, отже вони пристанули недалеко від мене і коли цигара освітили їх лиця, я пізнав глухонімого еспанця з білою бородою і перевязаним оком, а другий був обідранець, увесь у лахманах.
— І ти при світлі цигар запримітив лахмани?
Це Гека збентежило на хвилинку, але зараз сказав:
— Ну, не знаю, але мені здається, що відай я видів лахмани…
