з побілілих уст. Розкривши широко очі, з запертим віддихом чекав, що далі скаже старець. Здивований Джонс пильно дивився на Гека три, пять, десять хвилин, а потім сказав:
— Аякже скринку з приладдям до вломів… Але, хлопче, що з тобою?
Гек сів знову на стільчик і аж зітхнув від безмежного щастя. Валлієць уважно дивився на нього якийсь час, а потім повторив іще раз:
— Ну, так, злодійське приладдя. Ти мабуть зрадів, що воно так. Але чого ти так занепокоївся? Ти може думав, що ми що инше знайшли?
Гек збентежився дуже. Старець не спускав із нього допитливих очей і чекав. Бідний хлопець був би дав усе, що мав на світі, щоби тільки вигадати щось подібне до правди. Але не міг вигадати нічого, а цікаві очі все глибше та глибше зазирали йому в душу. Не міг подумати і рішився сказати що небудь, якусь нісенітницю. Отже й прошептав тихенько:
— Я думав, може — книжки до недільної науки…
Бідний Гек був так стрівожений, що було йому не до сміху, але старець реготався щиро й голосно, аж увесь трясся і приповідав, що так посміятися, то дуже здорово, бо не треба платити дорогих лікарських рахунків. А потім докинув:
— Бідне хлопя. Яке воно бліде й змучене! Не диво, що тобі з переляку трохи закрутилося в голові, що й сам не знаєш, що говориш. Та дарма — воно минеться, все буде добре. От іди та переспися, то буде найкраще.
Гекові прикро стало, що вийшов таким дурником і виявив таке занепокоєння, бо ще тоді, коли підглядав тих драбів біля вдовиного саду, дуже сумнівався, чи в тій скринці, яку вони несли, справді скарб. Тоді він тільки здогадувався, але не був певний, тому й так занепокоївся, почувши про скринку. Але тепер він був
