Людей приходило що раз більше і треба було про цю подію оповідати знову і знову… і так кілька годин.
Підчас ферій, як звичайно, нема науки в недільній школі, але сьогодня вже від рана була церква повна людей. Тільки було й мови, що про нічну подію. Оповідали, що досі не попали на слід розбишак. Виходячи після проповіди з церкви, пані Течер наздогнала паню Гарпер, що теж вже виходила і сказала:
— Щож пані, невже моя Бекі схоче цілий сьогодняшний день переспати? Я так і думала, що вона дуже втомилася.
— Ваша Бекі?
— Так — сказала трівожно пані Течер. — Хіба вона у вас сю ніч не ночувала?
— Ні, я її й не бачила.
Пані Течер поблідла й знесилена присіла на найближчий стілець. Саме тоді проходила поуз них тітка Поллі, живо розмовляючи з якоюсь приятелькою.
— Добрий день, пані Течер! Добрий день, пані Гарпер! Сьогодня знов десь пропав мій вітрогон. Чи не заночував у котрої з вас, а тепер боїться прийти до церкви. О, за це він вже своє дістане.
Пані Течер ледве похитала головою і ще дужче зблідла.
— І в нас його не було — озвалася пані Гарпер стурбованим голосом. Тітка Поллі перелякалася.
— Слухай, Джо Гарпер, ти не бачив сьогодня ранком мого Тома?
— Ні, не бачив.
— А колиж ти бачив його востаннє?
