Джо силкувався пригадати собі, але не міг напевно сказати, коли саме з ним бачився.
Люди, що виходили з церкви, пристанули. Вони не знали, чому жінки такі перелякані, але у всіх на лиці видно було занепокоєння. Почали розпитувати і дітей і старших дівчат. Усі відповідали однаково, що не бачили, чи Том і Бекі були на пароході, як уже вертали до дому. Було вже темно і нікому не приходило на думку подивитися, чи кого не бракує. Нарешті один хлопець озвався, що вони може зісталися в печері.
Пані Течер зімліла, а тітка Поллі почала плакати й ломити руки.
Страшна новина летіла з уст до уст, від одного гуртка до другого, з вулиці в вулицю; не минуло й пяти хвилин, як задзвонили на трівогу дзвони і ціле місто зворушилося. Всі забули відразу і про страшну подію на Кердіфській горі і про розбишак. Осідлано коні, пущено на ріку човни та пароходик і за якої пів години після того, як розійшлася страшна чутка, дві сотки людей гостинцем і річкою спішили до печери.
Ціле довге пополудне місточко якби вимерло. Багато жінок відвідувало паню Течер і тітку Поллі, щоби їх потішити. Вони поплакали з ними, а це краще від усяких слів.
Цілу довгу ніч з трівогою ждало місточко вістки, а як засвітало, можна було чути лише: більше свічок та їди!
Пані Течер не тямила вже себе, а тета Поллі тяжко журилася. Суддя Течер присилав з печери післанців із словами надії та потіхи, але в те мало хто вірив.
Старий валлієць прийшов над ранком до дому увесь обкапаний лоєм свічок, замазаний глиною і страшно змучений. Гека застав ще в ліжку, як його лишив. Хлопець лежав у горячці і маячив. Лікарі були всі в печері, то він попросив вдову Дуґляс прийди до-
