таке, про що ніхто не міг йому сказати. Тепер йому сам скаже. Гек посумнів:
— Я вже знаю, Томе, про що ти думаєш. Ти був у „другому числі“ і не знайшов нічого, окрім горівки, правда? Мені ніхто не говорив, що ти там був, але коли я лиш почув про сю пригоду з горівкою, зараз здогадався, що ти там був. Я знаю, що ти ніяких скарбів не знайшов, бо ти був би мені згадав про те хоч словечком. Ах так, Томе, я так і прочував, що ми нарешті вийдемо з порожніми руками.
— Що ти вигадуєш, Геку? Я не сказав про господаря гостинниці нікому ані слова. Ти сам знаєш, що в його шинок був ще відчинений, коли я в суботу пішов на забаву. Хібаж ти не памятаєш, що ти сеї ночі мав сторожити?
— Справді, а мені здавалося, що се вже було давно, може перед роком. Се було справді тої самої ночі, коли я йшов назирці за індійцем Джо аж до вдовиного саду.
— То ти стежив за ним?
— Авжеж, але ти про се ані писни, чуєш? В Джо могли лишитися приятелі і я не хотів би стягнути їх на свою голову. Якби не я, то тепер Джо певно опинився би у Тексасі.
І Гек оповів Томові довірочно всю свою пригоду, про яку Том лиш дещо чув уже від старого валлійця.
— Так, так, Томе — сказав при кінці Гек, — хто найшов у другому числі горівку, той забрав і скарб, це вже певно! Ми вже його не побачимо.
— Знаєш, Геку, скарбу в гостинниці й не було ніколи.
— Що?… Гек пильно глянув Томові в очі. — Томе, ти попав хіба знову на його слід?
— Скарб у печері!
Гекові очі аж заблищали.
— Скажи се ще раз, Томе!
