чого боятися зустрінутися з ким-небудь. Увесь день ми пролежали, дивлячися, як плити та пароходи тягнуться під міссурійським берегом, та як инші, що йдуть угору, боряться з течією серед широкої річки. Я оповідав Джімові про мою розмову з жінкою; Джім зауважив, що вона моторна баба, — і вже як би вона сама взялася нас ловити, то не сиділа б на місці та не вартувала б вогнища, — ні, вона відразу пустила б на нас собак. „Добре, а через віщо ж вона порадила цього своєму чоловікові?“ — запитав я. Джім одповів, що їй мабуть не спало цього на думку, поки ще мужчини були дома; мабуть вони через це й спізнились, — пішли знову до міста по собаку, а то ми не були б тепер тут на цій пісковатій мілині миль на шіснадцять нижче за город, а були б уже в цьому самому городі в лабетах у поліції.
Як почало смеркатися, ми висунули голови з-за густого бавовняника й обережно озирнулися навкруги: тихо, нічого не видко. Джім ізняв кілька верхніх дощок із плита та й змайстрував гарний курінь, на кшталт вігваму, щоб було де самим сховатися в негоду та щоб не помокли речі. Він зробив з мулу в куріні долівку — так, що вона знімалася на фут над плитом і хвилі не могли досягти до нашого збіжжя, хоч знімалися що-разу, як проходив парохід. Посеред плита ми наклали мулу фу-
